В Івано-Франківську 21 квітня 2017 року в місцевий книгарні презентували книжку Леоніда Мосендза "Відплата" за участю українського публіциста, політолога Станіслава Федорчука та українського літературознавця, критика Євгена Барана. Книга видана Українською Видавничою Спілкою імені Юрія Липи та за сприянням патріотично націоналістичного руху "Вільні Люди". Одна третина коштів зібраних з продажу книжки йде на Українську армію, яка захищає кордони України та українців на сході від ворогів.

Героями збірки “Відплата” українського поета, прозаїка Леоніда Мосендза стають представники європейського Середньовіччя, зокрема райнбурзький барон Карл (“Птахи високого лету”), венеціанець Франческо Пачіолі (“L’ha pagata”), Папа Римський (“Відплата”), філософ Григорій Сковорода (“Мінерва”), історії яких вкотре демонструють відданість Мосендза темі героїчного духу, родовій та національній гідності, а головне – вартості вчинків, освячених благородною, високою помстою, що розуміється і здійснюється не як підлість, а як вищий прояв особистої відповідальності, жаги до справедливості, перемоги, панування.

Відео: https://youtu.be/zcLzeEJ51EY

Довідка:

Леонід Мосендз – український поет, прозаїк, есеїст, гуморист. Народився у м. Могилеві-Подільському на Вінниччині в родині державного урядовця, з українського роду Мосендзи. 1915 р. закінчив у Вінниці учительську семінарію. У роки першої світової війни служив у царській армії. З 1917 р. перебував у війську Української Народної Республіки.  Після наступу більшовизму та комунізму, емігрує до польської Ченстохови а у 1922 році переїжджає до Чехословаччини, де 1923-1924 p. закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подєбрадах. 1928 році одержує тут диплом інженера-технолога й залишається в УГА асистентом.

Тут він товаришує з Є. Маланюком. У 1931 р. отримує докторат технічних наук у Брно (Чехія). У 1937—1938 рр. викладає в Державній академії в Сваляві на Закарпатті і бере активну участь у українському національному русі регіону. Згодом переїздить до Братислави, а після 1945 р.— у м. Інсбрук (Західна Німеччина). Зближається з Юрієм Кленом (Освальдом Бурггардом) і під спільним псевдонімом Порфирій Горопак видає збірку пародій “Дияволічні параболи” (1947).

Хворіючи на сухоти, 14 жовтня 1948 р. поет помирає в м. Бльонав (Швейцарія) у пансіоні Моттекс над Женевським озером.

 

Його надрукована творчість налічує поетичну збірку “Зодіак” (1941), три поеми — “Вічний корабель” (1940), “Коніт-ферштан” (1945), “Волинський рік” (1948), три книги новелістики – “Засів” (1936), “Людина покірна” (1937), “Відплата” (1939), роман про християн-неофітів “Пророк” (1960, виданий посмертно), дві книги публіцистики – “Штайн — ідея і характер” (1935), “Хвильовий — легенда і дійсність” (1948).

www.frankivci.if.ua